(1769 – 1838)

                                                                                                А про війну і в головах
                                                                                             Собі ніколи не кладіте,
                                                                                     А мовчки в запічках сидіте,
                                                                                     Розгадуйте, що їсть і пить.

9 вересня відзначатимемо 250-й рік народження Івана Котляревського, основоположника нової української мови і літератури, патріота, громадського діяча.

 Іван Петрович Котляревський народився 9 вересня 1769 року в Полтаві у родині канцеляриста міського магістрату. У 1789 року Котляревські внесені до списку дворян. Хлопець навчався в Полтавській духовній семінарії, служив у Новоросійській канцелярії в Полтаві, учителював у поміщицьких сім’ях Золотоніського повіту; вивчав фольклор та звичаї народу. Протягом 1796-1808 рр. І.  Котляревський перебував на військовій службі, у 1806-1812 рр. брав участь у російсько-турецькій війні. У Петербурзі без відома Котляревського стараннями колезького асесора М. Парпури у 1798 році виходить у перших трьох частинах «Енеида, на малороссійскій языкъ перелиціованная И. Котляревскимъ». Згодом, у 1808 році, книговидавець І.Глазунов повторив це видання. У 1809 році Іван Котляревський сам готує до друку і видає в Петербурзі поему «Вергилиева Энеида, на малороссийский язык переложеная И. Котляревським» у чотирьох частинах. На титулі містилося авторське зауваження: «Вновь исправленная и дополненая противу прежних изданий». І. Котляревський у 1810 році вийшов у відставку в чині капітана, став наглядачем Будинку для виховання дітей бідних дворян (у Полтаві). На цій посаді перебував майже до кінця життя. У 1812 році він сформував український козацький полк на війну з Наполеоном. У 1813-1814 роках, виконуючи воєнні доручення, виїжджав у ставку російської армії в Дрезден, Петербург, Кременчук. У 1818 році став членом масонської ложі «Любов до істини», був обраний членом Харківського товариства любителів красного письменства. Іван Котляревський у 1818-1821 рр. працював директором Полтавського театру. Сприяв викупу з кріпацтва актора М.Щепкіна. У 1819 році написав драматичні твори «Наталка Полтавка» і «Москаль-чарівник». У 1821 році Котляревський став почесним членом петербурзького Товариства любителів російської словесності, був скарбником і книгохранителем Полтавського відділення Російського біблійного товариства. У 1827-1835 рр. І. Котляревський був попечителем Полтавського благодійно- лікувального закладу.

Іван Петрович Котляревський помер 10 листопада 1838 року. Похований у Полтаві. Смерть зачинателя нової української літератури була великою втратою для всієї України. «Все сумує», — сказав молодий Тарас Шевченко у вірші «На вічну пам’ять Котляревському», в якому пророкував безсмертя авторові «Енеїди»: Будеш, батьку, панувати, Поки живуть люди, Поки сонце з неба сяє, Тебе не забудуть!  

Творча спадщина І. Котляревського — це поема «Енеїда», п ’ecu «Наталка Полтавка» і «Москаль-чарівник», послання-ода «Пісня на новий 1805 год пану нашому і батьку князю Олексію Борисовичу Куракіну», переклад російською мовою уривків із праці Дюкела «Євангельські роздуми, розподілені на всі дні року…», переспів вірша давньогрецької поетеси Сапфо «Ода Сапфо». Івана Петровича Котляревського вважають зачинателем нової української літератури.

Цікаві факти;

1. Багато біографів схиляються до того, що саме через нещасливе кохання учитель Котляревський пішов в армію і до кінця життя так і не одружився. Коли 25-річний Котляревський працював домашнім учителем у пана в селі Золотоноша, закохався в 20-річну Марію – бідну родичку господаря. Батько її до Котляревського ставився добре, але Марія вже була обіцяна иншому, про що й сказали учителеві. Він негайно покинув і той маєток, і цивільне життя, й пішов в армію. У 27 років став кадетом Сіверського карабінерського полку. Із армії пішов капітаном, хоч міг дослужитися до вищих чинів.

2. Віддав 25 років службі на посаді наглядача (директора) дому виховання дітей бідних дворян у Полтаві. За це одержав від царя чин майора. Цар Олександр І приїхав до Полтави 1818 року та запитав, чи не нагородити за громадські заслуги відставного капітана Котляревського гідним цивільним чиновницьким титулом. Полтавські чиновники відказали що він смертельно образиться і краще дати йому чин майора. Із армії у відставку Котляревський пішов “с правом ношения мундира”. Це давало меншу зарплату, ніж у звичайного цивільного чиновника. Але він не хотів розлучатися з мундиром.

3. “Енеїда” Котляревського була в бібліотеці Наполеона. Великий князь Микола Павлович — майбутній цар Микола І — попросив собі аж два примірники. А радянські дослідники підкреслювали, що “Енеїда” Котляревського була у Леніновій бібліотеці. “Енеїду” Котляревського російською перекладали тричі.

4. Краєзнавцям вдалося дізнатися, що в Івана Котляревського була таємна покровителька. На початку ХІХ століття в Полтаві створилося таємне «Товариство малоросійське». Одним з його членів і співавтором програмних документів був Котляревський. Після повстання декабристів у цій справі проводилося слідство, але Івана Петровича до відповідальності не притягнули. Знавець літератури Євген Руднєв знайшов в одному з сибірських архівів лист Сергія Волконського, де є такий рядок: «Котляревського від каторги врятувала жінка, яка його любила».

Науковці перебрали всіх мешканок округи і вирахували найбільш підходящу кандидатуру: Варвара Рєпніна – дружина генерал-губернатора Миколи Рєпніна, вони 17 років прожили в Полтаві та тісно спілкувалися з Котляревським. Микола навіть подарував письменнику свій портрет. А Варвара замовила йому переклад з французької роботи Дюкена для Полтавського інституту шляхетних дівчат – три томи по 500 сторінок французького чтива він перекладав 15 років.

5. Прямих нащадків Котляревський не залишив. Перед смертю відпустив на волю кріпаків — шість душ. А дім на горі в Полтаві заповів своїй економці, Мотрі Векливечивій, унтер-офіцерській вдові.